Путешествуя по Слободской Украйне, часто приходится встречаться с людьми влюбленными в свою маленькую Родину. Одни люди явные, другие остаются загадкой и для нас и для других. Автор этого исторического очерка родом из села Ясеновое не известен, но в местной библиотеке трепетно оберегают единственное историческое описание своего села. Пройти мимо, не опубликовать такое сокровище невозможно. Читайте с удовольствием.

 

Ясени, ясени бачу вас

за селом край дороги

 

Історія села Ясенове

 

Лірична назва села пішла от дерева ясени. В України це дерево використовувалося як декоративне в садах и парках. Плодові дерева майже не рас тут ибо в селі мало садів.

Всі придатні для обробітку і ведення сільського господарства землі на рівнинах належали поміщикам та зарубіжним орендаторам. Вихідцям з бідних вереть населення дозволялося селитися на непридатних для обробітку ґрунтах. Тому село Ясенове розташоване на двух горбах. Колись через село протікала річка Грунька приток Ворскли.

Час заснування села відноситься до 40-х рр. XVII ст. Населення, що населяло село Були вільни казаки, яких згодом підпорядкували московському князю Юсупову. Коли ясінивці їздили в Крим по сіль їх не мали право грабувати, відбирати воли, сіль, бо боялися князя. Поселившись козаки на цей землі брали невеликі наділи землі, що називалися «помірки». Займалися землеробством і ремеслом. Виготовляли ткацькі верстаки, гребінки, прялки, ложки, не тільки для себе, а й возили продавати. Одні збагачувалися другі бідніли. Малоземельні господарства розорювалися і в 1905 р. була збройна сутичка селян з поліцією (Історія міст і сіл Сумської області). В цьому році почали будувати церкву, яку закінчили в 1912 р. Будував підрядчик з м. Зіньків робочими були ясенівці.

Не всі сім’ї були бідними. Серед них були і багаті і вони закуповували землі в поміщиків: Дубячи з села Гнилиці та Базеля з села Мартинівки. Ці поміщики відчували революцію, що назрівала і спродували свої землі. Сами виїжджали за границю.

Орендатора з Німеччини Шулькиса, що жив у Нистиривщіни (нині Молодецьке) Ясеньківський Марко Страшко з своїми однодумцями спалив в його оселі разом з усією сім’єю. Назрівала революція. Почалося безвладдя. Організовувалися всякі угрупування, організації. Відбувалися насильницькі дії, грабунки. В село Ясенове декілька разів приїздив Нестор Махно. Ставка Махна була в Гуляй полі, Запоріжської області. Так как Ясенове було Лебединського повіту Харківської губернії село з’єднувалося через Чупахівку з Лебедином. Цим телефоном і користувався Нестор Махно.

Після революції розпочався НЕП, який пробув 4 роки. Закінчилося безвладдя. Організувалась волость. Перший голова Роговий Данило. Відкрилися банки, що давали кредит. Ясенівський банк був у селі Чернеччине. Можна було гроші брати у кредит. Відкрили в селі базар, де можна було все купить. Він пробув майже 3 роки. В 1928 р. організували добровільне кооперативне господарство, у нього входило 29 дворів. А в 1929 р. у селі організовано 3 колгоспу: «Воля», «Червоний жовтень» «Шлях Леніна». В цьому році почали розкуркулювати. Закуплені багатими селянами землі поміщиків почали відбирати, а самих (їх було 7) господарств висилати в Сибір.

В 1930 р. колективні господарства зібрали урожай і розділили на кожного селянина по 20 пудів зерна, 7 пудів пшениці, 7 жита, 6 ячменю. В цьому році розпочали будівництво школи на 4-х класних кімнати. А вже в 1931 р. почалась підготовка до великого голодомору. Наложували великі налоги на все, навіть на плодові дерева. Трагедія голодомору не обійшла і села Ясенове. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць. Люди пухли з голоду, валялися на вулицях під тинами в хатах. Вимирали сім’ями. Щоб уникнути епідемій, виділена людина, яка звозила всіх мертвих и ховала в одну могилу.

По указу з гори організовували добровольців-активістів. Вони відбирали все, що можна було відібрати. Від них не можна було приховати нічого, навіть квасолю вигрібали з під криничка. Одежу відбирали, а потім самі носили. А люди страждали від голоду і холоду. Село вистояло і вистраждало, багато поїхали працювати на шахти. Частина людей поїхали на далекій схід рятуючись від голоду. Хто виїхав раніше 33 року, ті там і залишилися. Ті, що їхали уже в 33 році тих ловили и вертали назад на Україну. Прирікаючи на голодну смерть, на вимирання нації. До голодомору у селі було 683 двори після майже половина вимерли. Всі колгоспи об’єдналися в один. Стали заліковувати свої біди. А незабаром грянула Велика Вітчизняна Війна. У війну була відкрита лікарні на 12 ліжок. З села загинуло і не повернулося з війни 66 чоловік. Одна з вулиць Ясенового називається іменем юної комсомолки, що пішла захищати Вітчизну у 1941 р., коли їй було 19 років. Загинула в 1943 р. і похована в м. Києві. На Печерському кладовищі. Комсомолку Петренко нагороджено посмертно орденом Вітчизняної війни.

Під час війни школа тимчасово не працювала. Било знищено поголів’я худоби. Поле заростало бур’янами. Село було окуповане німцями. І лише 26 серпня 1943 р. звільнено.

Після війни до Ясенівського колгоспу приєднали колгоспи с. Роскопи. Разом відбудували сільське господарство. А щоб скоріше підняти с/господарство обучили 30.000 чоловік. Направили головами колгоспів. Так на чолі Ясенівського колгоспу став Карабан Павло Миколайович. Побудували гаражі в тракторні бригади, сараї для корів, свиней. В 1960 р. до колгоспу приєднали с. Гнилицю, с. Івахи, с. Молодецьке. В 1974 р. ці села від’єднали і ліквідували в нас контору перенесли в Чернеччину сільраду, лікарню, магазин. Збудували баню, корівник на 200 голів, свінокомплекс на 1200 голів. Розпочали будівництво нового фельдшерсько-акушерського пункту.

На даний час (1999 р.) з 200 голів корів залишилося 20 з 1200 голів свиней залишилося 120. Тракторний парк з одним діючим трактором, 2 машині грузові. Працює школа, почтове відділення, будинок культури, бібліотека, фельдшерський пункт, магазин.

Налічується 184 сімей, населення 456 дорослих, 401 дітей, шкільного віку 27, дошкільного віку 29.

На території Ясенівських земель знайдені корисні копалини – нафта. Поставлені дві відкачуючи установки. Одна з них не працює. Ще є кирпичний завод.

 

 

Весільний обряд в селі

Сватання

 

Першою весільною подією є сватання. Хлопець, який хоче женитися вибирає собі старших за себе, часто родичів своїх 2 чоловіки і їде вечером з хлібом до дівчини. Кладуть хлібину на стіл і говорять «Добрий вечір ми стрільці-молодці, ідем по сліду куниці – красивої дівиці, а сліди завернули у ваш двір». Дружби (старости) радяться з батьками дівчини, чи віддадуть її заміж за цього хлопця. І якщо батьки не проти, то викликають дівчину и питають, чи вона піде за нього. Коли дівчина згодна староста бере за праву руку молодого и молоду і з’єднує їх. Дівчина подає старостам рушники, а молодому хустку. Вишиті рушники і хустку пов’язує через плече. Потім запивають могорич. Молода и молодий п’ють з одної чарки, щоб була згода між ними на все життя. Домовляються по весілля. Староста залишає на столі принесений ними хліб. На відході батьки дівчини у знак згоди дають свій хліб. Молода й батьки проводять їх аж до вулиці, де й прощаються.

Батьки за 2 дня до весілля печуть шишки й коровай. Збирають жінок (коровайниць), які допомагають батькам. Коровайниці співають:

 

Загрібай мати жар, жар

Коли тобі дочки жаль, жаль

Кидай у піч дрова

Оставайся мамо здорова.

 

За кілька днів перед весіллям у домі молодої збираються її подруги (дружки). Розучують спивати пісень, що будуть співати на весіллі. Якщо багато родичів, то з п’ятниці починають їх обходити запрошуючи на весілля. Молода з старшою дружкою у вінку з лентами підвязана королевським рушником ідуть перши, за ними дружки теж підвязані королевськими рушниками. Співають:

 

Низом дружички, низом

Встелена доріжечка хмизом

А у Іванка кінь вороненький

Перескоче гай зелененький

А у Галини ще вороніший

Перескоче гай зеленіший.

 

Приходять до родичів, молода кланяється і запрошує до себе на весілля. Родичі приймають запрошення і кличуть сідати за столи. Чатують обідом. В цей час майже все село сходиться дивитися на молоду. І так молода обходить усіх родичів, сусідів, знайомих, всіх, яких гукають гуляти на весілля.

В суботу батьки випроважають молоду з дружками до свекрів. Дружки спивають:

 

Ой брязнули ключі до свекрухи йдучи

На білім помості до свекрухи в гості

Свекруха ласкова горілку таскала

Пляшками носила невістку гостила

 

Як у молодої умер батько, то спивають:

 

На вгороді той дубочок зелененький

Ой там лежить мій батенько той рідненький

А я тому дубочкові ухилюся

Не рідному батенькові поклонюся.

Ой кланяйся донько моя

Тіткам та дядькам

Нехай дають порядочок

Як своїм діткам

Ой кланялась мій батеньку

Не раз і не три

Та не дають такої порадоньки

Як Ви.

 

Підійшла молода з дружками до хвіртки молодого. Дружки спивають:

 

Ой поки ми тут стоятимим

Сиру землю топтатимим

Червоними чобітками

Золотими підківками.

 

Виходять свекор і свекруха з хлібом з сіллю. Кланяються. Кланяється і молода. Свекри благословляють и просять до хати. В цей час виходить молодий. Дружки спивають:

 

Ой по той бік ставу (2 рази)

Кликав Павич Паву

Їди, їди павочко дам тобі вино-яблучко

А за теє вино-яблучко дівуваннячко.

 

Заходить в хату молода з дружками. Входячи в сині молода тихо говорить: «Ваша хата, ваші сині, а мій верх», щоб бути хазяйкою в цьому домі. Коли сіли за стіл молодий з боярами і молода з дружками, молода сипле під стіл жито. Дружки спивають:

 

Низом дружечки низом…(уже записано)

 

Потім другу:

 

Суботонька, неділенька, то як один день

Сумувала тай Галина увесь тиждень

Ой як мені сумувати перестати

Ой як мені тай свекорка позівати

Ой позву я тай свекорка тай батеньком

Що він мені тай батеньком, тай не буде

А Галині дивування та жаль буде.

 

Співають ще декілька пісень. Пообідавши всі встають, дякують за обід. Молодий з боярами випроважають молоду з дружками до дому.

У неділю їде молодий з боярами забирати молоду. Мати випроважає вивертає кожух (щоб була доля щаслива, а нечистий дух боявся кожуха), їде на коляці (наче на коляці щоб були богаті) осипає молодого житом (щоб життя було хороше) овесом (щоб діти були) цукерками (щоб солодко жилося) горіхами (щоб міцні були як горіх) грішми (щоб були грошовиті). Палка, що їздила на ній мати кругом молодого, розламується на 4 частини і кидається на 4 сторони (молоді мають бути вільні). Коли зачепиться палка і упаде, тут значить молода сім’я оселиться в батьковій хаті.

Молода з дружкам в цей час у старшої дружки. Якщо молодий з іншого села, то на воротіх стоять хлопці і беруть викуп. Викуп беруть і дружки. Молодий забирає молоду до дому. Мати стелить кожух, становляться молоди на кожух колінками, кланяються, а потім йдуть до церкви. Після церкви всі приходять до молодої. Молодий викупає молоду в її братів, сестер, батько і матери. Молода з дружками заходять за стіл. Коло молодої сидає брати з кійками (це місце молодого). Молодий повинен викупить. Вони домовляються за викуп і він сідає рядом з молодої. А щоб зайти за стіл … сидять дружки. Повинні його вони пропустить. Бояри спивають:

 

Дружечки, паняночки становтись на лавочки

Нехай наша челядь поза стільлю сяде

Скрибка з стреликами, з хорошими боярами

 

Посідали бояри з молодим. Виходить сестра, становиться на лавку і співає:

 

Подай мати голку, щей ниточку шовку

Пришити віночок зятю молодому.

По мосту ходила шовки скупувала

Вінки прошивала на сто рублів брала

До головного убору пришила віночок

 

Наділа на голову собі і кланяється. Проси викуп у молодого. Молодий забирає шапку, дає викуп. Сестро співає:

 

Та казали люди добрі що зять багач

Та казали люди грошей міх

А він дав полушку як на сміх.

 

А дружки спивають:

 

Має кисонька, має (2 раза)

Чогож вона має

Що у нашого Іванка

Хусточки не має.

 

Мати подає хустку. Молода повязує молодого, а молодий дає матері викуп.

Всі запрошенні сидять за столом. Молодий сидить біля молодої, з правого боку біля нього свашка та світилка, далі дружка з підружем і інші гості. З лівого боку сидять дружки гості. Спивають весільних пісень. Господині подають різні страви. Проспівавши усі встають від столу. Грають музики. Починаються танці.

Так бавляться кілька годин, потім сідають за стіл. Молодий і молода кожному підносять горілку. Тобто дарують молодих на щастя, на здоров’я. Після дарування друж з підружем розрізають коровай і роздають, а сважка роздає шишки. Коли ріжуть коровай држуки спивають:

 

Тобі дружко не дружкувати (2 рази)

Тобі тільки свиней пасти.

З довгою ломакою з чорною собакою

 

Свашці дружки спивають:

 

Свашко не ліпашка (2) шишок не ліпила

Дружок не дарила одну ізліпила

Тай ту сама з’їла.

 

Подарували молодих, роздали коровай та шишки дружка, підружий, свашка, світилка, молодий і молода дружки та бояри встають й співають:

 

Ой спасибі йому, а хто в цьому домі

Старому і малому щей Богу святому.

 

Ці всі їдуть до молодого, де їх чекають гості і рідні молодого. В молодого всі сідають за стіл і оп’ять гуляють. Ділять коровай молодого. Дарять гості і рідні молодого молодих. Все те, що надарували і молодої і в молодого у торбі у свашки. Потім вона віддає молодому і молоді свекрусі і свекрові. Всі запрошені на весілля гуляють. Спивають, танцюють. Майже до ранку.

На другий день, тобто в понеділок рідні молодої приносять сніданок молоді. Рідні молодого ховають молоду. Знайшовши радіють, запитують чи не обижають. Всі сідають за стіл. Продовжується весілля. А після обіду свати ідуть до дому молотити жито. Жито молотять цепами окремо в молодого своє в молодої своє. Через тиждень молоде подружжя, свекор і свекруха їдуть до сватів (на зазовини). На цьому закінчується весілля, яке тривало цілий тиждень.

Зібрала Кириленко П.В.

 

 

 

Майстри народного ремесла

С. Ясенове

 

Медведєв Іван Борисович родився 24 січня 1974 р. в с. Ведмеже Роменського р-ну Сумської області. Закінчив Ясенівську 8-у школу. У 1989 р. поступив в охтирське профтехучилище № 7. Закінчив 1990 р., набувши професію камінщика. Працював з 2.07. 1990 р. камінщиком в МПМК–1. Через рік перевели робочим Ясенівського кирпичного заводу. 20.10.95 р. звільнився в зв’язку з тим, що пішов учиться на шофери в охтирський автошколі. Після закінчення автошколи почав займатися роботою із дерева. Ще працюючи на кирпичному заводі дома змайстрував кузню. Це передалося в спадковість від діда по батькові. Він працював більше 30 років кузнецем. Ваня в своїй домашній кузні виготовляв ножі, сапачки, жаровні, форми для випічки хліба. А потім зайнявся роботою по дереву. З його умілих рук виготовлялися прилади для кухні, часничниця, качалка, вішалка для кухонних приладів, стіл, тумбочки, табуретки, ручки для дверей. Потім пішли вази, етажерки, крісла, двері, вікна. Сам оборудував домашню майстерню, виготовив станки для роботи по дереву. За щоб не взявся Ваня виробляти, все в нього виходило вдало. На даний час він обкладає цеглою збудований дерев’яний дім. Байдужий Ваня до гуманітарних наук, не любив в школі математики, алгебри, фізики, хімії. Любив він уроки праці. Ця любов передалася від прадіда по матері. Він був плотником, майстром по виготовленню гребінок для пряжи конопель.

Мати Косенко Поліна Григорівна працює рахівником у АПО «Світанок», спеціальність – зоотехнік. Активна учасниця художньої самодіяльності і драматичного колективу при сільському будинку культури. Одіж для виступу в драм кружку шиє сама. Ще уміє вишивати і в’язати. Ії вироби були представлені при звітові культпрацівників села.