© Андрій Парамонов (Харків)

 У 2012 році я готував невеличку книжечку про дерев’яні храми Харківської області. Тоді замовник просив звернути увагу на Іоанно-Богословську церкву в селі Курилівка Куп’янського району, вважаючи її самою старою на наших теренах. Була і дата – 1625 рік! Нібито він потрапив через Петропавлівку із Куп’янська. Нікого не бентежило, що в ті часи не існувало Куп’янська, який з’явився тільки у 1675 році, а перший його храм ще пізніше. З того часу я хотів розібратись із датами побудови цього храму. Настав час зробити невеличкий звіт. А почати слід коли ж цей храм дійсно було побудовано і в якому вигляді.

За річкою Осколом поблизу Куп’янська було передмістя зі слободою Заоскілля, воно з 1700 року мало дерев’яну Петропавлівську церкву без куполів і дзвіниці. На 1788 рік до неї відносилось 188 дворів у самій слободі[1]. До храму відносились і п’ять хуторів. Перший стояв вздовж річки Оскіл і ньому було 38 дворів, та жили 287 прихожан. Другий стояв по річці Гнилиця де у 46 дворах жили 366 прихожан. Третій стояв на річці Лозовій, четвертий в урочищі Подоли, а п’ятий в урочищі Лиман. У храмі служили священники Павло Писаревський та Іоанн Дзюбанов[2].

Оскільки старий храм вже був ветхий, то у 1792 році була закладена в Заоскіллі нова дерев’яна церква[3] з трьома купола в п’ять ярусів кожний в стилі народній архітектури. Дзвіниці не було, дзвони висіли на стовпах. Для її будівництва дерево доставили із Маяцьких дібрав Святогірської вотчини. Освячена нова Петропавлівська церква була у 1795 році. Храм відносився до міста Куп’янська і простояв на цьому місті до 1821 року, наступ на поселення пісків знудив місцевих жителів переселятись по навколишнім хуторам. Більше ¾ населення вийшло з Заоскілля.

Частина населення перейшли в хутір по річці Оскіл, де була заснована слобода Ново-Осинова із власним храмом на честь Святого Духа. Але більшість перейшли у хутір Гнилиця. У самому Заоскіллі залишилось лише 46 дворів жителів.

Тоді ж у 1821 році Петропавлівську церкву перенесли на вісім верст східніше до струмка Гнилиця, де був один із приходських хуторів. Завдяки прихожанам вахмістру Філіпу Реуцькому та Олексію Водолажському церкву покрили залізом, їй побудували окрему дерев’яну дзвіницю і 11 лютого 1822 року вона була освячена при священниках Кіндраті Гусинськом та Спиридоні Корнільєві[4]. Хутір Гнилиця почав після того який швидко розвивався і від перенесеної сюди церкви його перейменували слободою Петропавлівка.  

Буря 1840 року обрушила верхні яруси храму, місцеве населення не квапилось виправити пошкодження, більше того, центральний вцілілий купол церкви було покрито замість заліза очеретом. Тільки у 1842 році прихожани зайнялись ремонтом церкви, яку позбавили двох верхніх ярусів, конструкція була сформовано дуже невдало з опорою на центральний купол. Церква мала уклін на північний схід, як тільки піднімався сильний вітер храм тріщав у стінах.

Замість того, щоб зробити ремонт церкви, або побудувати новий храм, почали просити духовне начальство на дозвіл зробити новий іконостас. Для цього ж звернулись у Палату державного майна Харківської губернії, щоб їм надали 2000 карбованців з мирського капіталу на новий іконостас. Вони звісно мали рацію, оскільки на старому іконостасі вже спала фарба, а дошки з іконами потріскались. Все ж таки місцеві священники і бувший в храмі в серпні 1856 року архієпископ Філарет умовляли жителів зробити в першу чергу новий храм, але все було марно.

Деякі прихожани виходили з приходу Петропавлівки, оскільки не бачили перспектив. Так у 1850-ті роки жителі села Владимирівки вийшли в окремий прихід побудувавши собі церкву Всіх Скорботних радощів. Тоді ж вийшли з приходу Петропавлівської церкви і жителі села Вільшана, які побудували у 1858 році нову Вознесенську церкву.

Між тим природа «протверезила» жителів Петропавлівки, у першу п’ятницю Великого посту 1859 році під час богослужіння піднявся страшний ураган, церква тріщала і тремтіла. Перелякані прихожани вискочили на вулицю, де місцевий священник Микола Базилевич користуючись нагодою зробив промову про необхідність будівництва нового храму.

Вже у 1859 році були складено проєкт і приступлено до будівництва нової кам’яної Петропавлівської церкви, яка була освячена 18 жовтня 1864 року при священниках Миколі Базилевичі та Олександрі Пантелеймонові[5]. Стару дерев’яну церкву було вирішено перенести у хутори Курилівка та Лозовий, які об’єднувались у село Ново-Олександрівка. На той час в Курилівці у 56 дворах жили 434 людини, а хуторі Лозовому у 60 дворах 483 людини[6].

Проєкт перебудови церкви у Ново-Олександрівці робив інженер Бондарєв з Палати державного майна Харківської губернії. Він залишив перший поверх майже без змін, зробивши йому один цілий дах, залишив і центральний купол з однією главою, але лише в один ярус. Замість одно з куполів була зроблена дзвіниця. У цю ж церкву відійшов і старий іконостас, який було виправлено за проєктом того ж інженера Бондарєва.

Церква у Ново-Олександрівці було закладено у травні 1870 року на честь князя Олександра Невського, а освячена 12 жовтня 1872 року вже як церква на честь Іоанна Богослова. Першим священником цього храму став з травня 1871 року Микола Гревезирський.

Таким чином ми бачим, що церква у Курилівці з’явилась у 1872 році. До цього вона була у селі Петропавлівка, кули її перенесли у 1821 році. А побудовано її у 1792-1795 роки в Заоскіллі.