В Моровську було дві церкви: Успенська та Миколая[1]. На рисунку теж позначено 2 церкви, але яка з них Успенська – невідомо. Будемо говорити про церкву, зарисовану «крупним планом». Належить вона до типу тризрубних, одноверхих. План її складається з трьох чотиригранників. Зруби стін вівтаря й бабинця нижчі, перекриті вони двоспадистими дахами. Зруб стін центральної дільниці зберігає виразно «баштовий» тип; це чотиригранна призма, більша за вівтар і бабинець в плані і значно вища їх. Характерна прикмета цієї пам’ятники полягає в тому, що в ній чотиригранні всі головні складові елементи: чотиригранні зруби стін усіх дільниць; чотиригранний перший залом центральної дільниці переходить в світовий четверик (а не восьмерик). Світовий четверик перекрито високим стрімким, також чотиригранним другим заломом. Всі зруби стін мають підкреслено виявлений нахил всередину. Зруб стін центральної дільниці переходить у стрімкий перший залом; ще стрімкіший дах другого залома. Стрімко заломлено також дахи вівтаря й бабинця. Церква стоїть над обривом високого берега Десни. З плеса ріки на фоні неба вона вимальовувалась надзвичайно легкою.

«Баштовий» тип церков склався не пізніш ХVII ст. Підтвердження цьому знаходимо в мурованих церквах, збудованих на півночі Лівобережжя наприкінці ХVII і на початку ХVIII ст., що відтворюють в цеглі дерев’яний баштовий прототип.

До таких пам’яток належить однобанна Преображенська мурована церква в Козельці,Чернігівської області, збудована на початку ХVIII в.[2]

Вона витримує схему плану дерев’яних баштових церков, але площа восьмигранного центра її не так різко, як у Іваниці, переважає площу квадратового вівтаря і шестигранного бабинця. Стіни вівтаря пропорційно значно вищі, ніж в Іваниці. Стіни центральної дільниці зберігають підкреслено баштовий вигляд. Грані стін центральної дільниці прорізано вікнами; отже, центр щедро освітлений. Стіни центра круто засклеплені. Невисокий залом завершується невеликим ліхтарем.

Друга мурована пам’ятка «баштового» типу – Вознесенська церква в Седневі Чернігівської області, збудована в останнє десятиліття ХVII в. на кошти чернігівського полковника Я. Лизогуба[3]. В центрі цієї будови висока восьмигранна башта; грані її прорізані 20 вікнами. Отже, можна припустити, що перед майстром було поставлене завдання збудувати церкву «баштового» типу. Але майстер не виконав його. В плані будова складається з восьмигранного центра, шестигранних вівтаря і бабинця; крім того, церква має ще 2 шестигранні рукави: південний і північний. План будови в основі – хрещатий; всі чотири рукави одного розміру, і кожен з них площею більший центра; стіни рукавів примикають не до широких граней центра, орієнтованих на південь і північ, а до вузьких проміжних (південно-західної та інших аналогічних). Таким чином, стіни усіх рукавів стикаються. Такої компоновки дерев’яні церкви «баштового» типу не знали.

Зовні центральний восьмигранник високо підноситься над корпусом стін рукавів. Але на половині висоти грані восьмерика пересікає важкий багатообломний пояс; вгорі восьмигранник закінчується таким же важким карнизом. Завершує центральну дільницю зовні баня присадкуватої форми. Всі ці елементи не підсилюють стрункість башти. У зовнішньому вигляді церкви майстер не зумів знайти гармонійне логічне сполучення компонентів будови. Уже у міжруків’ях ширина переважає висоту; рукави далеко «розповзаються» від центра. Плесковату масу корпуса їх стін пригнічує тяжка невковирна ступа-восьмерик, перекрита важкою банею.

Незвичне для цього типу будов розв’язання плану, а також нерозуміння майстром основних принципів побудови об’ємів церков «баштового» типу свідчать, що будував Вознесенську церкву у Седневі якийсь не місцевий, а захожий майстер.

Серед мурованих церков ми зустрічаємо пам’ятки, що належать до «баштового» типу, але вони зберегли не повний комплекс прикмет дерев’яних церков «баштового» типу, втративши деякі характерні риси. Церква Різдва (Старий собор) в Стародубі, тепер Брянської області, кінця ХVII в. зберегла цілком план дерев’яної (восьмигранний центр вчетверо менший центра, квадрат-бабинець, шестигранний вівтар); могутній восьмигранний корпус стін центральної дільниці круто засклепленими гранями переходить у різко звужений восьмеричок. Вся будова яскраво освітлена, вікна – великі, в південно-східній і аналогічних гранях центра в 2 яруси. А от об’єми вівтаря і бабинця хоч і нижчі за центр, але значно вищі, ніж в Воскресенській церкві в Любечі; і відношення висоти центра і вівтаря (чи бабинця) церкви Різдва ближче до відношення висоти зрубів стін центра і вівтаря церкви у Мрині.

Церква Предтечі в Стародубі (тепер Брянської області) 1720 р. зберегла типовий план дерев’яних «баштових» церков: різке зменшення (в порівнянні з об’ємом корпуса стін) об’ємів восьмериків, яскраве освітлення. Але об’єми корпуса усіх трьох дільниць церкви Предтечі одної висоти, тоді як в Воскресенській церкві в Любечі висота зруба стін вівтаря і бабинця становить лише третину висоти зруба центральної дільниці.

Таким чином, «баштовий» тип церков на протязі ХVIII ст. змінювався. З одного боку, він підпадає впливам інших типів, з другого – сам впливає на інші типи.