Я вже неодноразово писав, що сучасна Кооперативна вулиця, яка в минулі часи іменувалась Рибна чи Сінна була місцем де зосереджені постоялі (заїжджі) двори в Харкові. Нумерація вулиці Сінна, а на 1845 рік Рибна починалась від Харківського мосту и перше ж дворове місце належало купецькій родині Бутенко. Харківський купець 3-ї гільдії Іван Потапович Бутенко займався продажом червоної риби у Харкові, привозив і стовби (тобто білугу і осетра), велике дворове місце по Сінній вулиці дозволяло утримувати і власні фури з волами та і здавати в оренду, тим більше, що одразу за мостом стояла харківська поштова контора, куди прибували і кур’єри і ямщики із пасажирами.

Торгівля йшла вдало, і у 1833 році Іван Бутенко побудував кам’яний будинок за проєктом міського архітектора Андрія Тона. В той же самий час в Москві відкривалось контора диліжансів і за договором із Бутенко відправка їх із Харкова в Москву відбувалась саме від його подвір’я, туди ж вони і прибували. Коні, візник і кондуктор відпочивали на подвір’ї Бутенко.

Діяльність контори диліжансів спочатку не була вдалою, тому і нестабільною, вони виходили на маршрут у 1833 та 1836 роках, потім була суттєва перерва. Хоча більш дешевий варіант конторою підтримувався, це були тарантаси, після яких на такі відстані більшість пасажирів тиждень відходили. Саме тому важливим моментом чому диліжанси не працювали була не стільки ціна, скільки відсутність добрих екіпажів, особливо в зимовий період. Згадаємо як описував диліжанс 1820-х років, який поєднував столиці імперії який залишив нам Філіп Вігель: «Это была низкая кибитка, немного подлиннее обыкновенной, но она была прочно сделана, хорошо обтянута кожей и разгорожена надвое. Лежать было невозможно: четыре человека, разделённые перегородкой. сидели другу к другу спиной: двое вперёд, двое назад по дороге. Как дотоле зимняя кибитка значила лежанье, то наши мужички, глядя на новое изобретение, дилижансы прозвали нележанцами».

Діяльність контори була оновлена наприкінці 1844 року. Маршрут пролягав через Курськ, Орел і Тулу, саме до цих міст з Харкова і Москви можна було сплатити квиток. Перший диліжанс у Харків відправився зі столиці 30 грудня 1844 року від контори яка розміщувалась в будинку князя Салтикова на М’ясницькій вулиці. І надалі вони ходили двічі на тиждень по вівторкам і суботам. Вартість ряду на два місця коштувала по 28 рублів сріблом кожне, а де в ряду було чотири місця то 24 рубля сріблом кожне. У вартість квитка входило 40 фунтів поклажі (близько 18 кг), а все що більше по 6 коп. сріблом за кожний фунт.

Адресом прибуття в Харків у 1845 році залишався будинок Бутенко, тільки тепер він належав вдові купця Марії Іллівни Бутенко (1792 року народження). Сини її купцями бути не схотіли, Андрій з 1851 року пішов навчатись у Харківське повітове училище, а молодший Віктор з 1856 року поступив у Харківське ветеринарне училище. Після смерті матері вони взагалі продали батьківське дворове місце по Рибній вулиці міщанці Софії Овсяніковій.