Житловий кооператив "Дзержинець" на Технологічній вулиці

© Андрій Парамонов (Харьков)

На сучасній вулиці Багалія, яка в минулі століття іменувалася Бісеровською і Технологічною, під № 11 розташувався великий житловий будинок колишнього житлового кооперативу Головного політичного управління (ГПУ, відомство державної безпеки, спецслужба в 1924-1934 роках) "Дзержинець". Сучасні шанувальники конструктивізму вважають, що він побудований у формі серпа, проте документальних підтверджень такого спеціального проєктування  будівлі поки не виявлено.

Після того, як 13 липня 1929 року міська влада виділила землю для будівництва  житлового будинку ГПУ, ця організація створила житловий кооператив "Дзержинець" під головуванням  Янишевського. Було прийняте рішення, що зведення будівлі житлокооп "Дзержинець" буде доручено будівельній конторі Харківського союзу житлових кооперативів або, коротко кажучи, "Жилбудконторі". Попередня угода була підписана 10 вересня 1929 року, за якою ГПУ перераховувало на рахунок будівельної контори 100 тисяч рублів. Керував "Жилбудконторою" в ті роки Микола Іларіонович Селявкін, а головним інженером був Володимир Мойсейович Зейтман.

Проєкт п'ятиповерхового будинку для житлокооп "Дзержинець" створив маловідомий в Харкові архітектор Дмитро Григорович Торов. Він походив з купецької сім'ї Мелітопольського повіту, закінчив Академію мистецтв в 1906 році і отримав звання художника-архітектора, працював у Києві і Харкові, і більшість його будівель відомі в стилі модерн. Цілком можливо, що свій внесок у проєктування будівлі вніс проєктувальник, якийсь Стеценко, ім'я якого в документообігу з будівництва будинку не збереглося.

Проєкт Дзержинець", створений Дмитром Торовим, включав в себе власну котельню, продовольчий магазин та пральню в цокольному поверсі, ясла і дитячий садок, літню і зимову їдальню з кухнями, коморами і гарманже (приміщення для зберігання продуктів — ред.). Головний вхід до будівлі йшов з парадного фасаду, де розташовувався вестибюль, а кожні з сходи мали свій вихід у двір, передбачалися  і три підйомники (ліфти). Передбачувані квартири складалися з двох і чотирьох кімнат, у більшості з яких були роздільні санвузол і ванна кімната. Було передбачено і невеликий гуртожиток для несімейних співробітників і відрядних.

Будівництво житлокооп "Дзержинець" зачепило і сусіднє домоволодіння — історика, академіка Дмитра Івановича Багалія, за угодою з яким вирівняли кордони, знесли службовий будинок і перенесли в'їзні ворота. Витрати на будівництво нових служб взяло на себе ГПУ.

Уже почалися масштабні роботи з будівництва будівлі, як керівництво ГПУ, розглянувши проєкт, зажадало внести зміни, і, очевидно, Дмитро Торов не погодився цього робити або ж був відсутній в цей час в місті, оскільки для внесення коректив у внутрішнє планування будівлі був запрошений в якості консультанта архітектор Олександр Васильович Лінецький. 18 листопада 1929 він представив ряд змін, які і були затверджені.

На вимогу замовника в кожній квартирі облаштовувалися кухні, пральню прибрали з цокольного поверху до будівлі котельні, а замість неї зробили одну велику п'ятикімнатну квартиру для гуртожитку. Ще в двох квартирах цоколя зробили кухні-ніші. На першому поверсі прибрали одну громадську їдальню і перенесли ясла на другий поверх, з двох квартир над магазином вирішили зробити одну впорядковану п'ятикімнатну. Перебудували і інші квартири, наприклад, на декількох поверхах три двокімнатні квартири переробили в дві: чотирикімнатну і двокімнатну. Для дитячого садка зробили солярій.

Головною зміною архітектора Лінецького стало розташування громадського сектора по вертикалі в одному крилі будівлі — в башті: 1 поверх — дитячий садок, 2 поверх — ясла, 3-й поверх — гуртожиток, 4 поверх — зимова їдальня, 5-й поверх — кухня і на плоскому даху — літня їдальня.

З'єднання квартир будинку з громадським сектором було влаштоване через коридор 1 поверху. За свою консультацію Лінецький отримав 250 рублів, а довів до завершення проєктні роботи все той же невідомий нам Стеценко. Конструктивні розрахунки і креслення для внутрішніх планувань вежі склав цивільний інженер Б. Добротворський. Всі внесені зміни затвердив своїм підписом архітектор Дмитро Торов.

Якщо сьогодні обійти будівлю з двору, то можна побачити, що її зводили не завжди з якісних будматеріалів. А справа в тому, що "Дзержинець" будувався позапланово, тому матеріали поставлялися звідусіль, де були надлишки. Мабуть, тільки цемент вдалося купити швидко і відразу, решта матеріалів доставлялися практично завжди невчасно, особливо гострою ситуація була з залізом, двотавровими балками, зокрема. "Жилбудконтора" сама не змогла знайти залізо, тому до пошуку його підключилося керівництво ГПУ, як і до величезного списку сантехнічних виробів, а потім 3900 квадратних метрів паркету і 54 000 штук плитки для громадських місць. Вельми важко було переконати "Жилбудконтору" в установці затверджених за планом дверей. Водночас сира деревина давала тріщини в штукатурці, не враховано було природне осідання будівлі, через що виникали тріщини. Влаштоване опалення протікало, і вогкість проступала зовні біля балконів.

Семимильними кроками ріс і кошторис на будівництво будинку, тільки первинні роботи зросли майже на 95 тисяч рублів, потім здорожчало проведення газових труб для шістдесяти кухонних газових плит і п'ятдесяти газових апаратів з обігріву води.

Саме будівництво велося вкрай неакуратно, вся територія навколо, зокрема вулиця, були заповнені будівельними матеріалами, завалені проїзди, стружка не вивозилась, її були гори, і тут же працювала кузня. Робоча їдальня, де постійно працювали кип'ятильники, неоформлені курилки ... Зате при будівництві будівлі влаштували соціалістичне змагання, яке також проходило за рахунок ГПУ, переможцям вручали 2 відрізи на костюми і 2 пари чобіт.

В октябре 1930 года из 48 квартир жилкоопа «Дзержинец» была готова к эксплуатации тридцать одна, правда, в них требовалось внести исправления. Но в целом вопрос стоял уже о передаче квартир под жилье. Ну а сами их счастливые обладатели тут же бросились строить подвалы и сараи во дворе. Харьковскому городскому совету стоило огромных усилий запретить эту вакханалию, а правлению «Дзержинца» продумать постройку официальных сараев.

В ноябре 1930 года «Жилстройконтора» приступила к штукатурке фасада цементным раствором и покраске просветов белилами. В декабре «Дзержинец» подключают к городской электросети, канализации и водопроводу, производят асфальтные работы внутри двора. А вот с подъемниками вышла заминка, их должны были поставить в ноябре 1930 года из Ленинграда. Но сказались просчеты и в поставке, и, главное, в проектировании, поскольку было весьма сложно вписать в существующие помещения лебедки подъемников. Они обошлись без доставки в 20 тысяч рублей каждый.

Разрешение на заселение здании жилкоопа «Дзержинец» было получено после того, как 17 января 1931 года комиссия строительной секции Харьковского горсовета осмотрела возведенное здание. Все недоделки планировали закончить к 1 февраля, и первые жильцы въехали в новый дом.