Церква Покрови 1764 р.

Одна з найпривабливіших пам’яток народного монументального дерев’яного будівництва Лівобережної України.

Як зазначено в різьбленому написі на одвірках вхідних дверей, церква збудована коштом і старанієм кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського та Давида Чорного в 1764 р. (заложена).

Та чи не найбільше вдячності повинні ми відчувати до роменця В. Кривошеї[1], який щоденним доглядом за будівництвом, увагою й піклуванням, а головне – тонким архітектурним чуттям сприяв створенню цієї чудової пам’ятки, що велично підносилася над долиною Сули. Її силует здалеку нагадував купу струнких пірамідальних тополь. Слід зазначити, що Кривошея був людиною з розвинутим почуттям власної гідності і в окремих випадках рішуче заперечував розпорядження шефа – Калнишевського. Так, запропонований Калнишевським проект «обмалювання» церкви (зовні) Кривошея відхилив і заявив, що «таким обманюванням затрачені на будування кошти будуть «приведены в презрение» і додав, що так думають всі городяне роменські, та й приїзджі такої ж думки». Дуже цікавий додаток. Він свідчить, що Кривошея висловлював не лише свою особисту, а колективну думку і погляди не тільки членів своєї парафії, а цілої громади роменських городян і навіть приїжджих, а це ще раз переконує нас у тому, що кожна дерев’яна монументальна пам’ятка XVIII в. була виявом колективної народної естетики.

Такою визначною пам’яткою народної колективної монументальної архітектурної творчості і була Покровська церква в Ромні.

За планом вона належала до хрещатих з невиділеним центром церков, цебто складалася з двох пересічених під прямим кутом довгих чотирикутників з обрізаними зовнішніми кутами. Ширина гранчастого хрещатого плану будови була дещо менша за його довжину.

Зовні зруби стін рукавів – високі, з помітним звуженням граней догори. Гладь корпуса зрубів стін оживляють лише віконні просвіти.

Завершує будову струнка, живописно трактована група верхів. Їх маса легко й граціозно злітає в небо. З великим тактом знайдено гармонійне співвідношення маси корпуса стін і маси верхів, динаміка яких виявлена без підкресленого напруження.

Перші заломи рукавів енергійно полегшують масу зрубів стін з таким розрахунком, щоб восьмерик кожного верху в плані на вигляд дорівнював чветрі плану центральної дільниці. Висоту ж восьмерикам майстер надає таку, щоб об’єм восьмерика, його пропорції «пригашували» поривання мас верху догори. Другі заломи енергійно в такій же мірі, як і перші, переводять маси верхів в стримано стрункі за пропорціями ліхтарі; їх завершують чітко прорисовані грушоподібної форми глави з чудовими за візерунком кованими хрестами.

Зруб стін центральної дільниці вищий зрубів стін рукавів. Він починає переходити в залом на рівні, де перші заломи рукавів уже завершуються і переходять у восьмерики. Верх центральної дільниці також підноситься над верхами рукавів; він домінує в групі верхів, але виявлено це делікатно, м’яко, без натиску. Восьмерик центральної дільниці в плані незначно більший за восьмерики рукавів, але він вищий, стрункіший за них і становить вузловий елемент композиції групи верхів. Завершення центрального верху масою й розмірами майже не відрізняється від завершень верхів рукавів.

У зовнішньому вигляді Роменської Покровської церкви майстер виявив шляхетну стриманість. Зруби стін дільниці, заломи, восьмерики і ліхтарі верхів позбавлені елементів, що могли б здрібнити їх форми, в них домінують риси, що підкреслюють єдність архітектурної ідеї, монументальність архітектурного образу пам’ятки.

В інтер’єрі в побудові архітектурних об’ємів чільне місце посідає експресія, динаміка розгортання архітектурних форм. Покровська церква – одна з найвищих дерев’яних будов. Внутрішня висота центральної дільниці досягає 25,5 м, а кожен з рукавів перевищує 21 м. Та цього майстрові було недосить; зруби стін кожної дільниці він виводить вдвоє вищими за довжину їх плану, тобто центральний зруб підіймає на висоту 14,5, а рукавів на висоту 12 м. До того ж він повною мірою використовує засоби ілюзійного збільшення висоти (нахил граней зрубів стін і восьмериків, характер побудови архітектурних форм, система освітлення та ін.).

В Київському центральному державному історичному архіві переховується «Дело о церкви Покрова в Ромне коштом… Калнишевского построенной»[2]. «Діло» містить ряд важливих відомостей про побудову Покровської церкви. Нижче навожу уривки з нього.

В 1772 р. побудова церкви наближалась до кінця. В «Ділі» міститься контракт від 4 травня 1772 р. «на побиття п’яти полубанков черным аршинным железом». Того ж літа «ринви четири зделани деревяние» і висмолені. Одночасно роблять вікна в церкву; в одному документі «Діла» занотовано, що верхні вікна готові, а нижні через тиждень виготовлять. Для вікон уже завезли «тафлѣвое» шкло більшого розміру 105, меншого 155 шиб. В «Ділі» багато листів Калнишевського і Кривошеї.

Ці листи переконують нас у тому, що сам Калнишевський не був наділений високорозвиненим чуттям архітектури. В одному листі В. Кривошея повідомляв Калнишевського, що церкву «белить звнутра неможно потому, что залом совсем еще не виготовлены» і пропонував зовні «шиї під полубанками (восьмериками по нашій сучасній термінології) крейдою з блейвасом и з олеем побелить, полубанки по черному железу позеленить, гзимси поблакитнить, а залому суриком, т. е. минеею помалювати». У відповідь на цей лист Калнишевський розпорядився був так: «середній полубанок зеленою, а чотирі сусідні червоною фарбою помалювати, а ті полубанки, що жестю (очевидно, білою) побиті не малювать».

Цей вульгарно строкатий проект «обмалювання» церкви обурив Кривошею, і він, як ми вже вище згадували, одписав Калнишевському: «як що обмалювать середній полубанок зеленою, а інші чотирі червоною фарбою, то таким обмалюванням затрачені на будування кошти будуть ‟приведены в презреніе” і додав, що «так думають всі городяне роменські та й приїзджі такої ж думки».

Цікаво зазначити, що Покровську церкву (та, здається, й інші – зокрема, Різдвобогородицьку в Лохвиці), вкривали і взагалі опоряджували спочатку вгорі, а потім вже внизу. Першими вкриті були в Покровській церкві маківки (білою?) жестю[3], пізніш побиті були чорним залізом дахи над полубанками (восьмериками), а нижні заломи ще тільки збиралися побивать.

В одному листі Кривошея пише Калнишевському, що протопіп радить для міцності і перші заломи усі чорним залізом побити, бо ґонтою, мовляв, не на багато дешевше стане. І все ж Кривошия «розсудил, побив оные заломы хорошею гонтою, обмаліовать красною с олеею фарбою». Отже, навіть в таких коштовних церквах, як роменська Покровська, маківки побивають білою жестю, верхні заломи залізом чорним і фарбують їх зеленою фарбою, а нижні заломи вкривають ґонтою і малюють їх червоною фарбою. Шиї під маківкою білили, а карнизи фарбували блакитною фарбою. Таким чином, у зовнішньому оформленні церкви виразно підкреслювалась згармонізована поліхромія та різноманітність фактури покриття різних заломів (лужена бляха, пофарбоване чорне залізо та «обмальована» ґонта).

В другому листі Кривошия інформував Калнишевського: «а нижние заломы бруштелями уже оставлены и по бруштелям[4] в троих банях шальованіе побито, а середня баня ныне шалѣванєм побивається». Бруштелями у XVIII ст. звали «лекала», які поверх обшальовувались і створювали форму залому.

На жаль, в архіві нам не пощастило розшукати «Справи» з документами, що освітили б початковий період будування Покровської церкви, де можна було сподіватись знайти контракт на побудування з зазначенням імені майстра.

Ім’я майстра, що виконав різьбою іконостас нашої церкви, відоме. Це осташківський купець і різьбяр по дереву Сисой Шалматов. Він мав майстерню в Охтирці, різьбив іконостаси Полтавського і Мгарського монастирів[5] та, мабуть, і Охтирського собору.

Про історію церкви, її ремонти ми знаємо мало. Відомо, що в 1827–1830 рр. був проведений капітальний ремонт будови: підвели цегляний підмурок, замінили підвалини, перемостили підлогу, перекрили залізом дахи.

Збудована церква була з добірного горового дубу. В 1907 р. архітектори С. В. Носов та К. В. Мощенко обміряли, розібрали і перевезли її в Полтаву, де й поставили. 18 вересня 1941 р. вона згоріла.

Про Роменську Покровську церкву згадки в таких виданнях:

А. Шафонский. Черниговского наместничества топографическое описание, составленное 1776 г. Киев. 1851.

Н. Арандаренко. Записки о Полтавской губернии. Полтава. 1852.

А. Терещенко. Статистическое описание г. Ромен // Журнал министерства внутренних дел. 1861. Ч. 48. Отд. III. С. 13–14.

А. Богданович. Сборник сведений о Полтавской губернии. Полтава. 1877.

П. Мартынович, В. Горленко. Церкви старинной постройки полтавской епархии // ПЕВ. 1888. № 16–18.

Ф. Н.(иколайчик). Родина Калнышевского // Киевская Старина. 1892, май.

И. Курилов. Роменская старина. Ромны. 1898.

Н. Макаренко. На родине последнего гетьмана запорожского П. Калнышевского. Покровская ц. в Ромнах построен. Калныш // Искусство и художественная промышленность» 1901. C. 8.

Н. Финлянский. Наследие Украйны // Искусство. Москва. 1905. № 3.

Л. Падалка. О старинном Покровском храме козацкой поры и его строителе П. Калныше // «Труды полтавского ученого архивного комитета. Полтава. 1908. Вып. 6.

Н. Макаренко. Памятники украинского искусства 18 в // Зодчий. СПб. 1908.

В. Пархоменко. Отчет полтавской церковной исторической археологической комиссии за 1907 г. Полтава. 1908.

Г. Павлуцкий. Деревности Украины. Киев. 1905. Грабарь. История русского искусскуства СПб. 1909–1915.

М. Драган. Українські деревляні церкви. Львів. 1937.

П. Юрченко. Дерев’яне зодчество України. Київ. 1949.

Нариси історії архітектури УРСР. Київ. 1957.

Известия археологической комиссии. Вопросы реставрации. № 2, 4.

 

Мені довелося оглянути цю церкву тільки зовні в 1926 р., уже в Полтаві, всередину я не міг потрапити. Тому я не можу дати власного опису внутрішнього вигляду пам’ятки. Замість опису подаю аналіз обмірних креслеників. Аналіз проведено за фото з обмірних креслеників (план і подовженій розріз), виконаних С. Носовим і К. Мощенком. Фото ці передав мені Н. Макаренко[6].

Аналіз креслеників показав, що вихідний розмір в побудові плану – ширина центральної дільниці.

План церкви складався з центрального квадрату (точніше: довжина дорівнює ширині плюс товщина одного бруса) і чотирьох шестигранних рукавів. Ширина бабинця й вівтаря дорівнює ширині центру, а довжина їх – апофема рівностороннього трикутника з стороною = ширині центру. Довжина вівтаря, центру і бабинця (тобто довжина плану цілої будови) дорівнює подвійній діагоналі плану центральної дільниці. Довжина бокових рукавів дорівнює довжині центральної дільниці. Ширина бокових рукавів дорівнює половині діагоналі плану центральної дільниці. Отже, ширина цілої будови дорівнює діагоналі плюс ширина плану центральної дільниці.

Західна грань бабинця: розмір всередині дорівнює східній грані вівтаря, і кожна з них дорівнює половині повної ширини дільниці. Південна й північна грані бабинця і вівтаря дорівнюють половині діагоналі чотирикутника, який вписано в шестигранник південного рукава. Західна й східна грані південного і північного рукавів дорівнюють половині довжини плану бабинця.

Розміри зрубів стін, заломів, восьмериків і ліхтарів також виходять з розмірів плану. Висота зрубу стін бабинця дорівнює подвійній повній довжині плану дільниці (а також = половині діагоналі чотирикутника, в який вписано план будови).

Перший залом бабинця в подовжньому розрізі дає трапецію: основа її – довжина зрубу стін бабинця (вгорі), верхня грань = 1/2 ширини плану дільниці і висота = 1/2 ширини плану північного рукава. Бокові грані похилі під кутом 65°. Висота зрубу стін і першого залому бабинця разом дорівнює подвійній довжині плану центральної дільниці. Восьмерик має довжину, ширину й висоту, що дорівнюють половині ширини плану дільниці. Висота першого залому і восьмерика, разом взятих, дорівнює довжині плану дільниці. Восьмерик має нахил граней всередину; довжина його внизу на товщину бруса більша довжини вгорі. Другий залом в подовжньому розрізі дає трапецію; основа її – довжина восьмерика (вгорі), верхня грань = 1/4 довжини бабинця. Боки заломлено під кутом в 65°, як і у першого залому; висота другого дорівнює половині висоти восьмерика. Восьмигранна призма глухого ліхтаря має довжину й ширину = чверті довжини плану дільниці, а висота його дорівнює висоті другого залому; стінки зрубу ліхтаря теж мають (незначний) нахил граней всередину. Висота ліхтаря, другого залому і восьмерика разом дорівнює довжині плану центральної дільниці. А загальна висота верху бабинця дорівнює діагоналі плану центральної дільниці. Внутрішня висота цілого бабинця більша довжини плану будови, вона дорівнює довжині плану будови плюс половина довжини плану дільниці, або = діагоналі чотирикутника, що становить південну половину чотиригранника, в який вписується план будови.

Висота зрубу стін центральної дільниці переважає подвоєну довжину плану дільниці, вона дорівнює подвійній діагоналі прямокутника, що становить південну половину плану центру. Перший залом центрального верху в обох розрізах дає трапецію; основа її – довжина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань = 1/2 діагоналі чотиригранника, що становить південну половину плану центру. Боки трапеції заломлені під кутом в 65°, як у бабинці; висота першого залому центральної дільниці дорівнює висоті першого залому бабинця. Довжина восьмерика дорівнює половині діагоналі чотирикутника, що становить південну половину плану центральної дільниці; ширина восьмерика на товщину бруса менша, а висота на товщину двох брусів більша довжини його[7]. Грані зрубу восьмерика похилі всередину; довжина восьмерика внизу дорівнює довжині його вгорі плюс товщина одного бруса. Висота першого залому і восьмерика разом дорівнює повній довжині зрубу стін вгорі. Другий залом в розрізі дає трапецію, у якої основа = довжині восьмерика (вгорі), верхня грань, як і у другого залому бабинця, = 1/4 довжини плану бабинця, а висота дорівнює висоті першого залому тої ж центральної дільниці; кут нахилу граней, як і у першого залома, 65°. Довжина і ширина ліхтаря центральної дільниці такі ж, як і ліхтаря бабинця, а висота дорівнює діагоналі квадрату з стороною = довжині ліхтаря. Внутрішня висота центральної дільниці = діагоналі чотирикутника, в який вписується план будови, і переважає довжину плану будови на довжину плану дільниці. Нахил всередину зрубу стін центральної дільниці (50 см) дорівнює 3,4 см на метр висоти.

Загальна внутрішня висота вівтаря й бабинця однакові. Але зруб стін вівтаря вищий за зруб стін бабинця майже на метр. В залежності від цього перший залом вівтаря на стільки ж нижчий першого залому бабинця, і нахил граней у них різний. Західна грань вівтаря заломлена під кутом в 62°, східна – 63°, тоді як грані заломів усіх верхів (в тому числі і другого залому вівтаря) заломлені всі під кутом в 65°.

В інтер’єрі Покровської церкви, як і в ряді інших пам’яток, бабинець сполучається з центром досить високим (6 метрів) просвітом, але від центру його відділяють широкі заплечики, цебто майстер сприймає об’єм бабинця в якійсь мірі ізольованим від центру. Обидва ж рукави сполучаються з центром 11-метровими просвітами, і ці рукави разом з центром майстер трактує як єдине, витягнуте з півдня на північ високе світле приміщення, тільки вгорі перекрите трьома верхами.

Вікна нижнього регістру (їх лутки) в зрубах стін заложено на висоті, що дорівнює половині діагоналі плану центру, а верхній край їх луток лежить на висоті = повній довжині плану центру. Геометричний центр круглих вікон міститься на висоті = діагоналі плану центру, а також на висоті, що майже дорівнює половині довжини будови. Центр вікна восьмерика центральної дільниці лежить на висоті, що дорівнює довжині плану будови. Лутки вікон у восьмериках дільниці (і бабинця) заложено на висоті, що дорівнює половині довжини зрубу стін дільниці (вгорі) над верхнім вінцем зрубу стін, а у вівтарі – на вінець нижче.

Аналіз обмірних креслеників дає змогу цілком ясно уявити як процес розбивки плану в натурі, так і засоби заготівлі та попереднього (на землі) складання зрубів стін, заломів, восьмериків, ліхтарів та розміщення в зрубах вікон.