З усіх сіл, що нині підпорядковані Сіннівській сільраді, село Грунівка найбагатше на історичні події. А початком його піднесення були роки, коли землі Грунівки та навколишніх сіл були подаровані князям Барятинським.

Свій родовід вони вели від Михаїла Чернігівського, котрий походив від Рюрика в одинадцятому коліні. В опису родового герба говориться, що «князья Барятинские Российскому престолу служили в знатнейших чинах и жалованы были от государей поместьями».

У найбільшому фаворі при царському дворі був Барятинський Олександр Іванович (1815-1879), генерал-фельдмаршал, активний учасник кавказьких війн, а в Кримській війні - начальник штабу армії. З 1855 р. головнокомандуючий і намісник на Кавказі. Командуючий розгромом військ Шаміля і взяття його у полон. Вінбув кавалером усіх російських орденів.

Останнім володарем села Грунівки був Барятинський Віктор Іванович (1823-1904) – князь, капітан першого рангу, учасник оборони Севастополя (1853-1856), вів дослідницьку археологічну роботу, був учасником розкопок Херсонеса Таврійського, а в Афінах першим визначив точно місце, де біля підніжжя Акрополя знаходився театр Діонісія. Сучасники про нього говорили: «Человек чистой души и художник до мозга костей». В Грунівці Барятинським був збудований великий палац на 42 кімнати, а при ньому великий господарський двір, викладена бруківкою дорога.

Віктор Іванович у спадок від старшого брата одержав велику бібліотеку, яку, виконуючи заповіт брата, навантаживши на 60 підвід, вивіз до Суджі, потім до Курська і, нарешті, в Москву. Разом з книгами були вивезені сімейні архіви роду Барятинських, котрі свідчать про древність цього роду.

Зараз книга колекцій Барятинських зберігаються в Російській державній публічній історичній бібліотеці в Москві.[1]

Кимось із князів Барятинських у селі Грунівці був збудований храм із червоної цегли. Храм оригінальної й водночас унікальної конструкції. За переказами, в минулому це був напівкостел, на половину православна церква. Під одним дахом мирно співіснували й правились дві служби – католицька й православна. За тим же переказом, називалась і дата заснування храму, котра начебто визначалась по цеглині, на якій був відбиток з цифрою «1861». Але такої цеглини тепер немає і правдоподібність дати заснування храму нічим не підтверджується.

Подібного храму на Україні немає. Для жителів села Грунівки – день освяти православного храму на честь Архистратига Михаїла 21 листопада є храмовим святом. Подальша доля храму копіює долі усіх інших храмів Краснопільщини. У 1929 р. він під час колективізації був закритий і відданий для господарських потреб колгоспу, використовувався як комора.

Потім служба відновилася і продовжувалася до 1962 р. Тоді храм був знову закритий, весь церковний інвентар, всі атрибути богослужіння передали церкві с. Запсілля, а приміщення знову перейшло під господарські потреби.

            У 1995 р. службу у багатостраждальному храмі відновили. Храм – один з двох на Краснопільщині, котрий належить до Київського Патріархату.